Святиння Найсвятішого Серця Ісуса Христа Kostol

Костел Найсвятішого серця Єжишового в селі Торисі в Пряшівському краї є класицистичною сакральною спорудою з року 1844. Ця пам'ятка, зареєстрована в Центральному реєстрі пам'яток під номером 386/1, стоїть на пагорбі в північній частині села та представляє результат трагічної події, яка знищила початковий костел, кащелі та велику частину поселення. Споруда є видатною не лише своїм класицистичним характером, але й збереженою настінною розписом на хорі, який документує історію зničení старого костела та кащелі під час землетрусу та повені.

Історія цього місця є тісно пов'язаною з катастрофою року 1813. Початковий костел разом з кащелем та більшістю села Торисі були знищені комбінацією повені та землетрусу. Ця подія вимагала будівництва нової сакральної споруди, яка б замінила втрачену духовну та громадську центральну будівлю. Новый костел був збудований у 1844 році та став новим центром духовного життя села. Будівництво відбулося в дусі класицизму, який на той час був дуже поширений в Європі та характеризувався яскравістю форм та симетрією.

Архітектонічно це єдиний-неф костел, збудований на основі латинського хреста. Пріпсбітеріум має полігональний завершення, що є типовим для класицистичної сакральної архітектури. Вежа вбудована прямо до штитового п'єдесталу, чим створює органічний комплекс з ціллю споруди. Зовнішня обробка костела є пізньокласицистичною. Фасад прикрашений рустикою, ліценіями та термальними вікнами, які надають споруді достойний та гармонійний вигляд. Ці елементи є доказом націленості на естетичну якість та точність будівельного проекту другої половини 19 століття.

Інтер'єр костела закритий пруськими склепіннями. Міжсклепінні смуги опираються на римські колони, чим створюють ясне вертикальне членування простору. На західній стороні розташований мурований хор. На його парапете розміщена настінна розпис з текстом, який описує знищення старого костела та кащелі під час землетрусу та повені в 1813 році. Ця розпис була відновлена у 1921 році разом з загальною реставрацією та фарбуванням костелу. Притимність цього тексту в інтер'єрі слугує як постійне спомин історії села та його можливості відновлення після катастрофи.

Внутрішнє обладнання костела включає кілька важливих літургічних предметів та олтарей. Бічний олтар присвячений святої Катарині Александрійській є класицистичним та несить портрет святої від художника В. Климковича з 1858 року. Пendants до цього олтаря є бічний олтар святого Івана Непомуцького, який має подібний стиль та ймовірно включає портрет того ж автора, В. Климковича. Ці роботи свідчать про мистецьке надбання періоду та про зв'язок місцевої сакральної архітектури з мистецтвом того часу.

Іншим значним предметом є класицистичне табернаклюм з скульптурами херувимів початку 19 століття. Це секундарно розміщене, що вказує на те, що воно могло бути перенесено з іншого місця або використане в іншій конфігурації до свого поточного розміщення. Серед найстаріших предметів у костелі є келия, циборіум та крест з 1758 року, які походять від майстра Я. Силасі. Ці предмети старші за саму споруду костелу з 1844 року, що свідчить про те, що вони збереглися з початкового обладнання або були перенесені з іншого місця в регіоні. Їх присутність сполучає сучасний костел з попередньою історією духовного життя в Торисі.

Костел пройшов у 1921 році реставрацію та фарбування, що мало наслідок відновлення настінних розписів та загального вигляду інтер'єру. Ця реконструкція була важливою для збереження пам'ятки в доброму стані. Сьогодні оцінюється як дуже добрий стан костелу, який слугує своїм практичному призначенню, тобто як місце богослужіння та духовного життя віруючих. Пам'ятковий фонд Республіки Словаччина реєструє арку під номером УЗПФ 386, при чому єдиним об'єктом в арку є цей костел.

Для відвідувачів костел доступний та розташований на пагорбі в північній частині села Торисі. Розташування на висоті надає йому значну роль у країнному проффілі села. Навчання цієї пам'ятки пропонує можливості ознайомитися не лише з класицистичною архітектурою, але й з конкретною історією села, яка пережила важку скруту в 1813 році. Настінна розпис з текстом про знищення старого костела та кащелі є рідкісним документом, який прямо в інтер'єрі спомінає трагедію та наступну obnovу.

Костел Найсвятішого серця Єжишового в Торисі є доказом відолості та можливості відновлення місцевої громади. Заховання літургічних предметів з 1758 року та олтарей від В. Климковича свідчить про континуїт духовного життя після катастрофи. Для туристів та любителів історії ця пам'ятка є цінним джерелом інформації про класицизм на Словаччині та місцеву історію Пряшівського краю. Навчання костела дозволяє зрозуміти, як сакральні споруди стають носіями пам'яті села, яке пережило природні катастрофи та відновило своє духовне центру.