дерев'яний артикулярний костел Kostol drevený

Костел Пресвятої Трійці, відомий як дерев'яний артикулярний костел у Кежмарку, — це сакральна споруда 1717 року в місті Кежмарок Пряшівського краю. З 2008 року він занесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Пам'ятка зареєстрована Управлінням у справах спадщини Словацької Республіки під номером ÚZPF 2582 як Дерев'яний костел.

Історія будівлі сягає 1682 року, коли імператорська комісія визначила місце для будівництва костелу на передмісті за міськими стінами, за Висною брамою біля кам'яного заїзду 1593 року. Будівництво спиралося на артикули Віденського сейму 1681 року, які дозволяли протестантам будувати церкви за міськими стінами за певних умов та обмежень. У листі від 24 травня 1687 року капітан Верхньої Угорщини граф Штефан Чакі наказав мешканцям Кежмарка негайно розпочати будівництво молитовного будинку. Оскільки одноповерхова будівля первісного костелу не задовольняла потреби протестантів із міста та околиць, у 1688 році вони відправили містян Павла Віталіса та Яна Міхалідеса збирати кошти по протестантській Північній Європі. Проте після повернення у 1690 році із зібраних грошей після вирахування витрат залишилося лише 274 угорські гульдени, чого на будівництво не вистачило. Навесні 1717 року розпочалися демонтажні роботи та підготовка до перебудови, причому богослужіння проводилися в тимчасових приміщеннях у маєтку вдови Якуба Края. 1 червня 1717 року було підписано договір із попрадським будівельником Юраєм Мюттерманном та другий договір — із дереворізьбяром Яном Лерхом. Керівництво будівництвом було доручено містянам Крістіану Рохліцу, Даніелю Корнідесу та Яну Топперцеру. Завдяки фінансовій та матеріальній допомозі заможних родин, таких як барон Імріх Лужинський із Лендака, перебудова просувалася швидко, і вже 15 серпня 1717 року костел було освячено німецькою та словацькою мовами. У 1892 році храм було зараховано до пам'яток, що охороняються державою, а в 1985 році його оголошено національною культурною пам'яткою. У 1967 році церква передала його в управління Музею в Кежмарку за умови проведення ремонту, чого, однак, не сталося, і костел повернули церкві лише у 1991 році, коли почалися ремонтні роботи, що тривали до 1996 року.

Костел має план рівностороннього грецького хреста завдовжки 34,68 метра, завширшки 30,31 метра та заввишки 20,60 метра. З первісного костелу збереглися пізньоренесансна купіль 1690 року та кам'яні епітафії 1688 року. Будівля спочатку стояла не на мурованих фундаментах, а на бавках із тисового дерева, які під час останнього ремонту замінили цеглою. Бруси будівлі виготовлені з червоної ялини, і під час будівництва не використовувалося жодних металевих матеріалів — виключно дерев'яні цвяхи, клини та скоби. Єдиною кам'яною частиною костелу є ризниця. Рамена будівлі перекриті широким циліндричним склепінням, яке спирається на чотири кручені опорні стовпи та на капітальні стіни. Споруду укріплюють чотири невеликі прибудови по кутах. Фасад костелу утворений глиняною мазанкою з половою, закріпленою на дерев'яних кілках. Під час рекострукції було використано 35 000 дубових кілків, накиданих традиційним ручним способом. Двосхилий ґонтовий дах розчленований фронтонами та піддашком. Освітлення забезпечують 15 круглих вітражних вікон, 6 шестидільних вікон із вітражами та 1 квадратне вікно, хоча оригінальні вітражі XVIII століття були втрачені під час капітального ремонту. У будівлі розташовано шість дерев'яних хорів: парубоцькі хори на північній стороні зі сценами зі Старого Заповіту, дівочі хори на південній стороні з різьбленням по дереву у формі ангельських голівок, пізніші перехідні учнівські хори та інші хори. На перший поверх та хори загалом вміщується 1541 сидяча особа.

Бароковий інтер'єр доповнює картина Святої Трійці над вівтарем та стельовий розпис, який почали створювати у 1717 році. Стельовий розпис зображує синє небо з хмарами, дванадцятьма апостолами та чотирма євангелістами, а його створення приписується левоцьким художникам Крамерам. Первісну підлогу з утрамбованої глини пізніше накрили дерев'яною підлогою з кам'яними надгробними епітафіями XVII–XIX століть. Під час останнього ремонту підлогу під лавками вимостили кам'яними брукками, при цьому в ґрунті знайшли близько ста металевих монет XV–XX століть. Головний вівтар 1718 року є твором дереворізьбяра Яна Лерха. У 1727 році його позолотили та перефарбували аптекар Йоахім Августин Вайс із дружиною Мартою Вараді-Сакмарі. Центральним мотивом вівтарного поліхромного різьблення по дереву є Калварія (Голгофа) з мальованим тлом, фігурами Діви Марії, Яна Хреcтителя, Марії Магдалини, старозавітними фігурами Моисея та Аарона і трійковою композицією в надбудові.

У 1893 році зі статичних міркувань було прибрано вежичку на даху, яку реконструювали у 1798 році. Навколо костелу стояли невеликі муровані стіни, які через аварійний стан знесли у 1900 році. У 1985 році костел оголосили національною культурною пам'яткою, а у 2008 році занесли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Дерев'яний артикулярний костел документує релігійні умови та будівельне мистецтво минулих століть без використання металевих з'єднань.